Моя гра

У дитинстві я дуже часто грав у гру, яка, як мені здавалося, цікавила лише мене. Вона полягала в дуже простому й водночас незбагненно складному уявному експерименті. Принадність гри в тому, що грати в неї може людина з будь-яким рівнем інтелекту, навіть така дурна п’ятирічна дитина, якою був я.

Усе почалося в ранньому дитинстві: мене дуже зацікавила тема смерті й, звісно, усі пов’язані з нею сутності та концепції. Оскільки я був далеко не геніальною дитиною, єдиною доступною моєму розумінню концепцією «всього», природно, було божественне провидіння. І, можливо, саме ці нехитрі давньоєврейські міфи змусили мене вперше зіграти в гру «Усе починається нічим». Відтоді кожну «теорію всього» я перевіряю за допомогою цієї гри. Правило таке: меж немає. Воно нескладне, але дуже важливе. Спробую пояснити на прикладі біблійних притч: є пекло й рай, ангели й демони, Бог і диявол.

Дві найвищі й першорядні сутності - це Бог і диявол. Із дияволом усе просто: його створив Бог. А от із Богом виникає проблема: як з’явився він - невідомо. І тоді, у дитинстві, я вперше виграв у цю нехитру гру, а нагородою було повне блокування з боку мозку, який намагався осягнути первісне ніщо.

Саме ці міркування витіснили з мене грішника й зробили праведним агностиком, який допускає будь-які варіанти, доки немає фактів, що явно вказують на єдино правильний. Звісно, сталося це значно пізніше, але зерно сумніву з’явилося саме тоді. Так гра перейшла на наступний рівень складності, але від цього стала лише цікавішою.

Познайомившись із найпопулярнішими теоріями наукової спільноти, я, звісно, був приголомшений їхньою складністю, масштабністю й незбагненною величчю. Але щоразу, коли захват від усвідомлення нової теорії минав, п’ятирічний хлопчик усередині мене запитував: «Ну що, зіграємо?» І я завжди залюбки погоджувався.

Та найбільше мене вражає те, що підсумок цієї гри завжди один:

Повна розгубленість через неможливість осягнути первісне ніщо.